Сьогодні отримала свій "порядковий номер на рукаве", свій варіант перепустки до суспільних благ.
Чи радію я з цього- ні.
Але скажу чесно-мене це трохи заспокоїло, в плані того, що кожна спроба покушань на мої права мене сильно обурювала.
Я і далі притримуюсь позиції вільної і свідомої людини.
Хворий-не наражай інших на небезпеку.
Свою бумаженцію я не тикаю всім на вході.
Це мої справи.
І здебільшого за мною не женуться і не сваряться.
Статистика країн, з показниками щеплених 60% і більше відсотків, четвертим кругом факцінації і всенародним гулянням(карантином) якось сильно ДЛЯ МЕНЕ говорить про ефективність всіого цього заходу.
Чому взагалі завелась в мене така бумажка?
Декілька випадків, коли дитина з апендицитом не була госпіталізована через відсутність у батьків сертифікату.
І все закінчилось трагічно прямо в приймальні, поки довгі декілька годин вирішували як все таки вчинити.
І такий же жах в кардіологічному відділені, також з печальным фіналом.
Це дуууже страшно.
Я можу прожити без шмотки чи кіно.
Але здоровий глузд виходить з кімнати, коли людині через якусь бумажку відмовляють у невідкладні допомозі.
Жахливість модної хвороби дуже перебільшена.
На мій погляд проблема пустила коріння глибше і відключили мозок.
Дякувати Богу ще не всім.
Я не про вибір бути вакцинованих чи ні.
Це особисте.
Я про вибір залишатися людиною.
Всім здоров*я і благословінь❤️🤍😉