Особливе одкровення. Глава 3: Шкільне навчання, центр «Милосердя» та перші досягнення (Ч.2)

in Team Ukraine3 years ago

12.jpg
В той самий рік вийшов закон, який дозволяв відкривати центри денного перебування. Один із таких центрів для особливих діток відкрила церква євангельських християн «Нове життя».
11.jpg
Пастор орендував половину дитячого садочка по вулиці Мільчакова, 5а. 25 травня 1999 відбулося урочисте відкриття нашого центру денного перебування під назвою «Милосердя». Приїхало безліч діток з Деснянського, Дніпровського та Дарницького районів Києва. На святкових столах були смаколики, на нас чекав концерт з піснями, віршиками і звісно ж з подарунками.
20.jpg
Якщо казати про сам центр, то це була велика допомога для батьків дітей. Чотири дні на тиждень зранку до будинку, де мешкає хлопчик чи дівчинка з особливостями, приїжджав «Соціальний транспорт для людей з інвалідністю» та відвозив з іншими дітьми до центру. Відвідувало «Милосердя» близько шести дітлахів. Біля приміщення нас зустрічали вихователі, які опікувалися нами увесь день, аж до 15:30. Потім транспорт розвозив нас домівками. Це була велика підтримка і допомога нашим батькам, тому що вони могли спокійно вдома відпочити, поприбирати, кудись сходити вдень, поки їхні діти знаходились у центрі. Там проводили реабілітаційні заходи, робили масажі, зарядку, ми займалися фізичними вправами на тренажерах, майстрували різні вироби. Звісно ж, були ігри, спілкування, обід, тиха година. В теплу пору року ми сиділи біля центру на вулиці, вчили дитячі пісні.
15.jpg
Крім того, працівники центру організовували масові поїздки на природу, на весь день великим автобусом, який оплачував пастор церкви з благодійних внесків. Також ми святкували свята: Різдво та Новий рік, день Святого Валентина, 8 березня, Великдень. Не обходилося без різних гостей з-за кордону, які привозили вистави, подарунки, гроші. В подальшому наші вихователі також почали проводити з нами репетиції до Різдвяних та Новорічних свят, де ми були героями історій.
16.jpg
17.jpg
До відкриття відділу «Милосердя» у мене була проблема. М’язи шиї були слабкі та гнучкі, від чого голова могла впасти назад, і я самотужки не міг її підняти. Але завдяки масажам, які робили Іван Іванович та Валерій Іванович, шия стала міцнішою. Ці чоловіки в центрі влаштовували для нас різноманітні фізичні змагання з призовими місцями, від яких ми були в захваті. Ми збивали кеглі, на влучність кидали м’ячики в корзину, боролися з м’яким двохметровим ведмедем, на час (на візках з великими колесами або повзаючи) проходили бар’єри. Багато дітей, які ходили до центру, завдячують саме цим чоловікам, котрі займалися з кожним. Також не обходилося без інтелектуальних ігр типу шашок, шахів, «мемо», ми грали у слова, згадуючи назви країн, столиць, марок авто і т. д.
18.jpg
19.jpg
Ми часто влаштовували перегони центром на інвалідних візках, вигадували пригодницькі сюжети, малювали карту скарбів і потім шукали їх. Це були забави для нас, які іноді задавали клопоту вихователям. Насамперед ми були дітьми, які гралися, спілкувалися та навіть бешкетували. Мабуть саме тоді у мене почали проявлятися лідерські і «протестантські» якості. На той час я міг самостійно крутити колеса спецвізка, який знаходився в центрі. Тому коли наші вихователі йшли на обід, я мав змогу виїхати в коридор з групової кімнати та підслуховував розмову працівників. Такий собі шпигун. Також ганяв одну дівчинку, Юлю Шаповал. Вона не хотіла ходити в ходунках, а весь час гралася в ляльки з дитячим посудом. Тому їздив я за нею з кутка в куток і наполягав, щоб вона ходила. В тиху годину, замість того, щоб спати, ми всі розмовляли та фантазували, мріяли про велике і недосяжне. Ще нам подобалися гості з-за кордону, котрі проходили в центрі практику та працювали з нами. Пам’ятаю, як зі США приїхала дівчина Мішель. Вона не знала ані української, ані російської, але чомусь ми з нею розуміли один одного. Коли підходив час їсти, я показував пальцем на годинник, а потім наче несу ложку до рота. Така собі мова жестів. І зараз ми з нею підтримуємо зв’язок.
14.jpg
Для нас, дітей з особливостями, центр «Милосердя» був наче другий дім. Кожен із нетерпінням чекав машину, яка відвезе туди. Коли центр зачиняли на літню відпустку, то деякі з дітей плакали та чекали скорішого відкриття. Ми любили його, і він чекав на нас.
13.jpg

Sort:  

Цікава історія. Дякую 🙂

Дякую за продовження твору!
Дійсно велику та важливу справу зробили засновники цього центру.

Далі Ви дізнаєтесь, як пастор збирав кошти від спонсорів (до власної кишені) і потім придбав собі землю під офіс.


Posted Using Aeneas.Blog

І таке трапляється, на жаль ((