Особливе одкровення. Глава 4: Перше запалення легень, «Привіт, море» та нові випробування (Ч.1)

in Team Ukraine3 years ago

Настав 2000 рік. Багато хто з людей гадав, що цього року станеться справжній бунт машин, але цього не відбулося. Зі мною трапилась інша прикрість. Якраз на свій день народження я захворів на запалення легень. Мені виповнилося 11 років. 3 вересня ми викликали швидку, і нас відвезли до дитячої лікарні.
1.jpg
2.jpg
Після обстеження та оформлення нас поклали в палату. Звісно ж, мама була зі мною. Крім інших дітей, в палаті ще лежала жіночка з сином, котрий міг просто підійти і вдарити по голові. Але це були квіточки, тому що його мати була залежною від наркотиків жінкою. Після багатьох скарг на неї з сином їх перевели у інше місце.
Якщо ж казати про відношення та харчування в лікарні, то одне було добрим, а інше не дуже. Мені робили уколи, ми відвідували процедури: інгаляції легень, масаж. Медичний персонал був добрий та відкритий. А ось з їжею були дійсно проблеми. Міг бути борщ без картоплі або гречка зі склом. Моя бабуся не завжди могла приносити нам їжу, тому що працювала. Але неподалік від дитячої лікарні мешкала сім’я — Тетяна Удод з чоловіком Миколою. У них також була особлива донька Наталія з таким діагнозом, як мій, але третього ступеня. Коли пані Тетяна дізналася, що ми потрапили до лікарні, то почала відвідувати нас і приносити домашню їжу.
Найбільше пощастило з дітьми, з котрими ми лікувалися в палаті. Мабуть, це перший випадок, коли ми дійсно зламали бар’єри між нами і почали робити безліч речей разом. Ми разом грали в карти або інші ігри, влаштовували стрілянину водою зі шприців, говорили про різні речі та, найголовніше, що між нами не було радянської прірви несприйняття. Навіть тоді, коли нас розселили по різних палатах, вони приходили по мене. Везли до себе у візку, і ми разом смакували печиво з цукерками та соком.
3.jpg
4.jpg
Після виписки з лікарні моє навчання продовжувалося. А ось із центром «Милосердя» довелося розпрощатися. Мене обурило відношення працівника Кузьменко Ірини Миколаївни до однієї особливої дівчинки. Її не запросили на свято 8 березня після похорону мами. Я вважав, що дитині треба надати моральну підтримку і запросити на захід. Але це проігнорували, і ми серйозно посварилися. Мені тоді було 12 років.
5.jpg
6.jpg
Незважаючи на це, я не сидів вдома. Неподалік від мого будинку «Соціальна служба для сім’ї, дітей та молоді» відкрила центр денного перебування. В ньому діти з особливостями проводили час, спілкувалися, грали в ігри. Також нам влаштовували святкові заходи і екскурсії. А ще ми ставили вистави для участі в фестивалі «Повір у себе». Разом із музичним керівником пані Оленою ми працювали над виступами, проводили репетиції, вчили ролі та слова.
7.jpg
8_compress64.jpg
Мені давали найбільшу кількість слів і головні ролі. Одну з таких вистав під назвою «Ляльковий лікар» ви можете переглянути за посиланням

.
9_compress4.jpg
10_compress1.jpg