Історія Ґудзика

Ґудзик – непростий кіт. Він – дитя вулиці і його історія варта того, щоб її почути. То ж влаштовуйтесь зручніше, перед тим як читати далі 😃.

Якось кілька років тому, коли мій брат мешкав на зйомній квартирі, він повертався з роботи додому і побачив декількох кошенят, яких хтось викинув на вулицю. Він пожалів їх, і, оскільки ще не мав жодного домашнього улюбленця, вирішив взяти одне з кошенят собі. Але ж яке обрати? Брат вирішив просто – раз кошенята вуличні, то нехай щасливця визначать закони вулиці. Він купив їм поїсти, поклав на землю, а сам відійшов назад. До смачненького кинулося одразу декілька кошенят, проте раптом ззаду, розштовхуючи їх убік, наче швидкісний танк, кинулося смугасте кошеня і з дряпанням та шипінням дісталося до їжі першим. Як ви вже, мабуть, здогадалися, це був Ґудзик. Не зважаючи на його агресивність, брат не відступився від своєї обіцянки і взяв кошеня собі.

Коли кошеня виросло і стало молодим смугастим котом, його кастрували. Чи через це, а можливо Ґудзик просто одомашнився, але він став менш агресивним, проте він ніколи не давав наплювати собі у миску і твердо відстоював свої котячі принципи. Він був культурним котом і завжди просився в туалет. А коли ви не чули, це були ваші проблеми 😛 Коли він хотів їсти, то ніколи не забував про це попросити. Так вони і жили.

З часом брат переїхав у власну квартиру, одружився, а потім його дружина завагітніла. То ж вони з нею вирішили, що Ґудзик переїде в село, до бабусі. Я мушу зазначити, що Ґудзик не перший кіт, який переїхав зі Львова до Яворова і змінив життя в квартирі на приватний будинок з подвір’ям. Колись, ще раніше, я жила з братом на квартирі, яку ми разом знімали на Сихові. У мене тоді був кіт Тобі, який був ще підлітком. Так сталося, що я була змушена переїхати на іншу зйомну квартиру, де були нові дорогі меблі, а Тобі полюбляв поточити кігті об ці предмети інтер’єру. То ж є прийняла єдине можливе рішення у цьому випадку – віддала його на проживання до бабусі. Проте Тобі, схоже, не зумів адаптуватися до сільського життя. Або можливо він на мене образився, не знаю, але через два тижні він втік від бабусі і більше туди не повертався. Я потім один раз бачила його на вулиці, він явно мене впізнав, але демонстративно не підійшов до мене, а розвернувся в протилежну сторону і попрямував на чиєсь обійстя. Мабуть, він не знайшов собі новий дім.

Проте Ґудзик виявився зовсім з іншого тіста, не дарма ж він провів стільки часу на вулиці. На сусідніх подвір’ях живе чимало котів і вони часто приходять до нас. Проте Ґудзик одразу дав всім зрозуміти, хто в домі господар. Виявилося, що він неймовірно володіє «котячими бойовим мистецтвами» чи що в них там заміняє звичайну бійку. Якось я бачила як він зайшов на подвір’я до сусідів. Там на підвіконні лежав рудий кіт. Він нікого не чіпав, лише насторожено спостерігав за Ґудзиком, виявилося не дарма. Ґудзик, який стояв під вікном на рівні землі, просто в один момент підстрибнув майже на метр, тріснув лапою по морді рудого кота, який аж закляк від такої нахабності, і пішов собі далі. Для чого він це зробив? «А щоб знали, хто тут головний», тобто підтвердив свій статус лідера. І не скажеш, що він кастрований.

Ось такий наш Ґудзик, який вміє пристосовуватися до зміни життєвих обставин.