Дорога до Синевиру

in QUAC4 years ago

Привіт, друзі! Як я вже раніше згадувала, у мене є 5 близьких подруг, з частиною з яких я підтримую тісну дружбу ще з часів мого навчання в інституті, а ще із двома із них я навчалася в одному класі школи. Колись наша компанія була трохи більшою, проте вона зменшилася через те, що троє дівчат після одруження переїхали в інші міста. А ми шестеро зберегли контакт між собою, через те, що ми всі жили або у Львові, або неподалік від міста.

Отож, коли ми всі досягли тридцятилітнього віку, то всі ми святкували свої дні народження у ресторані, проте одна з нас, Наталя, вирішила зробити святкування свого дня народження незабутнім і запросила нас до заміського розважального мотузкового парку. Нам тоді дуже сподобалося святкувати день народження подібним чином, тому ми вирішили щороку на день народження Наталі їхати кудись у нове цікаве місце. Я вже писала про те, як ми відпочивали у літньому Буковелі, тепер настала черга розповісти вам, друзі, проте, як ми відпочивали біля неймовірно красивого озера Синевир в Українських Карпатах. Це найближча по шкалі часу із наших мандрівок, вже скоро буде зовсім нова подорож, якої я не можу дочекатися. Але давайте повернемось до нашої поїздки на Синевир.

Отже, ми залишили дітей з чоловіками і поїхали суто жіночою компанією (цього року мені так не вийде, треба буде брати малюка із собою). Ми забронювали приватну садибу через Інтернет у селі Ізки, розташованому за 50 км від озера Синевир. Оскільки дорога була довгою, приблизно 5 годин, ми зупинилися в передгір’ї Карпат, щоб розім'яти ноги. Незважаючи на те, що до гір було ще дуже далеко, околиці були дуже гарними, і ми із задоволенням насолоджувались місцевими пейзажами.

Пора вирушати далі:

Через деякий час ми приїхали до нашого пункту призначення, отримали ключі від господині та пішли до будинку, який ми взяли в оренду, щоб відкрити двері та залишити там речі. На ґанку нас зустріли дві кішки, одна з яких, сірого кольору, виглядала не дуже привітно, напевно, тому, що ми її розбудили. Ми залишили свої речі в будинку, щоб потім повернутися ввечері, і знову сіли в машину, щоб проїхати ще 50 км до озера Синевир і помилуватися ним ще до вечора.

Про свою враження від відвідин Синевиру я розповім у наступному пості, залишайтесь зі мною! 😃


Мої враження про дорогу до Синевиру можна прочитати англійською тут.