So, here is another trip to my native Carpathians. Sea of ​​thoughts and photos. I'm like a little kid who doesn't have the words to express his emotions! Um...
But in this case, I will not be able to write an article:) Well, it's worth a try...

Отож, ще одна подорож у Карпатах. Море думок і фоток. Я мов мала дитина, якій бракує слів, щоб висловити свої емоції! Гм... але в такому разі стаття у мене не вийде:) Що ж, поїхали!!!

Let me remind you that we went in good company (Olya, Sashko @obrij1991, Ostap and me). We had three days and the only goal - to climb Mount Pikuy at an altitude of 1400 m, which separates Lviv and Transcarpathian regions and belongs to the Water-Dividing Range. The rest of the time we decided to improvise. On the first day we visited the Prince's Rocks (read here) and the ancient palace in Skole (this is written here).

Нагадаю, що ми поїхали у гарній компанії. Мали три дні і єдину мету - зійти на гору Пікуй висотою 1400 м, яка розділяє Львівську та Закарпатську області і належить до Вододільного хребта. Решта часу вирішили імпровізувати. В перший день подорожі ми побували на Княжих скелях та біля старовинного палацу у Сколе.

We dreamed of swimming in the river and so we chose a beautiful place to spend the night near the village of Grebeniv, because there is a depth where you can dive into a cold mountain river... The place is quite popular, but in the evening tourists almost completely went home. We stopped under an old linden tree. Another linden tree completely fell into the river, but for some reason it continued to be green.

Interesting! And in general lindens in the Carpathians are unusual. I assume that they were specially planted by peasants. We managed to swim a little in the river, and also lit a fire and sat well.

Ми мріяли поплавати у ріці і тому для ночівлі обрали красиве місце біля села Гребенів, адже там є глибина, де можна зануритись у холодну гірську ріку... Місце досить популярне, але ввечері туристи майже повністю поїхали додому. Зупинилися під старою липою. Ще одна липа повністю впала в ріку, але чомусь продовжувала бути зеленою... Цікаво! І взагалі липи у Карпатах це незвично. Припускаю, що їх спеціально посадили селяни. Ми встигли трішки покупатися у ріці, а також розвели вогнище і гарно посиділи.

The next morning we were supposed to climb the mountains, but decided to continue to relax... Unfortunately, an annoying thing happened to me, my allergy worsened (perhaps as a reaction to the air conditioning in the car and the humidity near the river), pills and drops did not help. I was already hesitating: will I be able to go to Pikui? It was really very sad...

In the afternoon we gathered our camp and had to drive another 60 km to the foot of Pikuy. A little rain caught us in the car. And here it is, Verets'ky Pass!!! The place where Transcarpathia begins! A different mood is immediately felt. The mountains here are lower, less covered with forest. And here there is a milder climate, warmer and drier. No wonder every owner grows grapes here...

На наступний ранок по плану мали би йти в гори, але вирішили продовжити релакс... На жаль зі мною сталася прикра річ, загострилася алергія (можливо як реакція на кондиціонер у машині і на вологість біля ріки), таблетки і каплі зовсім не помагали. Я вже вагалася, чи мені взагалі вдасться зійти на Пікуй. Після обіду ми зібрали наш табір і мали проїхати ще десь 60 км до підніжжя Пікуя. Невеликий дощ застав нас у машині. І ось він, Верхній Верецький перевал!!! Місце, за яким починається Закарпаття!!! Одразу відчувається інший настрій. Гори тут нижчі, менше покриті лісом. І ще тут є м'якший клімат, більш тепло і сухо. Недарма тут кожен господар вирощує виноград.

I got much better. Hooray, I'll probably go to Pikuy after all!!! We spent the night near the village of Bilasovytsia on a hill, where we can start our way up.

Мені стало суттєво краще. Ура, мабуть все таки піду на Пікуй!!! Заночувли ми біля села Біласовиця на пагорбі, звідки можна почати свій шлях угору.

The climb started at about 10.30. Leaving all the things in the car we took only a light snack. I've been here once with a tour group. This place impressed me and I wanted to come here a second time, so as not to hurry and stay longer at the top. I convinced my friends that the climb is very easy, but I think I deceived them a little.

Сходження на гору почали десь о 10.30, залишивши всі речі у машині. Зі собою взяли лише легкий перекус (ха-ха, хлопцям їжі було трохи замало як виявилося:) Я вже колись була тут із туристичною групою. Це місце мене вразило і я захотіла сюди вдруге, щоб не спішити і довше побути на вершині.
Я переконала друзів, що сходження дуже легке, але здається я їх трішки обманула.

At first we rose sharply and walked through a beautiful beech forest.
Wow, interesting meeting. If you could see what a narrow and steep road there is!!

I have probably already said: in the mountains the beeches are a little different than on the plains. Maybe because there are more difficult conditions. Often they grow not in height but in width, with bizarre thick branches. They look like old grandfathers or forest spirits.

Спочатку ми різко набрали висоту і йшли через красивий буковий ліс. Я вже мабуть казала, але повторюсь: у горах буки трохи інші ніж на рівнині. Може тому що тут важчі умови. Часто вони ростуть не у висоту, а в ширину, з химерними товстими гілками. Вони схожі на старих дідів або на духів лісу.

There is a nice place with benches by the river where tourists can relax and eat something. How wonderful that there is no heat today.

Дорогою є гарне місце з лавочками, біля ріки, де туристи можуть відпочити і щось з'їсти. Як чудово, що сьогодні немає спеки.

The next point for relaxation is a magical mountain spring with drinking water. Around here a sea of ​​greenery, flowers, burdock ... Here we met tourists who confirmed that we are going right :) In general, the route has markings, but sometimes it is better to meet a living person:)

Наступна точка для відпочинку - це чарівне гірське джерело із питною водою. Навколо тут море зелені, квітів, лопухів... Тут ми зустріли туристів, які підтвердили що ми йдемо правильно:) Взагалі на маршруті є маркування, але іноді краще зустріти ще живу людину:))))

Than the road became more difficult, we went either on stones or on tree roots sharply upwards. And so we went out into the meadow and saw the ridge of Pikuy. In general, you can come here from different villages. But our version was great because from the village of Bilasovytsia you can immediately see the top. It's psychologically easier when you see the goal right away.

The last stretch of road was difficult. Two of my friends Olya and Sashko went forward, and Ostap and I "crawled" slowly. The sun was shining brightly, but at the same time it was cool due to the sharp wind. It is said that this mountain is almost always windy.
(I lent my cap to a friend. And I have such a medieval head outfit.)

Після струмка дорога стала важчою, ми йшли або по каміннях або по коренях дерев різко вгору. І ось ми вийшли на полонину та побачили хребет Пікуя. Взагалі сюди можна йти із різних сіл. Але наш варіант був класний тим, що ще зі самого села Біласовиця одразу видно вершину. Це психологічно легше, коли бачиш мету одразу.
Останній відрізок дороги був важким. Двоє моїх друзів Оля і Сашко пішли вперед, а Остап і я повзли повільно. Яскраво світило сонце, але водночас було прохолодно через різкий вітер. Кажуть на цій горі майже завжди вітряно.

And here... Step by step... we reached the top! Our friends climbed up for about three hours, and we for three and a half.

It was around 2 p.m. Unfortunately, visibility was average. Some incomprehensible clouds were gathering in the sky. The rays were scattering through them. That's why the mountains in the distance were like in a fog... Well, nothing, but the rocks that are nearby, you can see perfectly!!!
There is one column and two crosses on the mountain. But I am most impressed by all these rocks. Like some frozen giants or beasts. I immediately started taking pictures of it all.

"Face"

"Frog"

Although, in my opinion, at first you should just freeze, sit and meditate! That's what I did when the first impressions subsided a bit.

We came here on a gentle slope, from Transcarpathia. The landscapes there are gentle, everywhere you can see villages and hills only partially covered with forest.

І ось... Крок за кроком... ми вийшли на вершину! Наші друзі йшли десь три години, а ми три з половиною. Була 14.00. На жаль видимість була середньою. На небі збиралися якісь незрозумілі хмари. Проміння крізь них розсіювалось. Тому гори вдалині були мов у тумані... Ну нічого, зате скелі, які поряд, видно чудово!!! На горі стоїть одна колона і два хрести. Але найбільше мене вражають оці всі скелі. Ніби якісь застиглі велетні або звірі. Я одразу почала це все фотографувати. Хоча, на мою думку, спочатку тут варто просто завмерти, сидіти і медитувати! Саме це я і зробила, коли перше захоплення трошки стихло.

Instead, if you look at the other side of the mountain, there is a sharp cliff (well, in fact, we are on top of the rocks), and far below a dense large forest. Somewhere in the distance there is only one village. Not surprisingly, there is no climb up the mountain. I'm really afraid of heights. So for now, Pikuy scares me a little, although it fascinates.

Натомість якщо дивитися на іншу сторону гори, то там є різкий обрив (ну фактично ми знаходимось на вершинах скель), а далеко внизу густий великий ліс. Десь вдалині одне село. Не дивно, що звідси нема підйому на гору. Я реально боюсь висоти. Тому поки що Пікуй мене трохи лякає, хоч і заворожує.

After a little alone with the mountains, I joined my friends. Sashko and I decided to walk along the rocky ledges in search of impressions and new angles. From each rock is really a slightly different view. That's where I came from.

Трохи побувши наодинці я приєдналася до друзів. Ми зі Сашком вирішили пройти вздовж скелястих виступів у пошуках вражень і нових ракурсів. Із кожної скелі дійсно трохи інший вид...

Then it was scary. Sasha is a little bolder, so he went even further. Well, it is from there that the mountain ridge and two slopes are perfectly visible!

Далі вже було страшнувато. Сашко трохи сміливіший, тому пішов ще далі. Cаме звідти чудово видно хребет гори і два схили!

After that we returned to a safer place and decided to rest a bit. When I look at this photo, I feel dizzy:)))

Sooo... As soon as I relaxed, single thick drops of rain began to fall on us from the sky!! It's a pity:(Somewhere far away the thunder started. Really, all this time the clouds were gathering and becoming dark in color, but now we realized that we needed to go down! Although we could be here for at least another hour.

Після цього ми повернулись у більш безпечне місце і вирішили трохи відпочити. Коли дивлюсь на це фото у мене крутиться голова. Ех... Як тільки я розслабилась, на нас із неба почали падати поодинокі товсті краплі дощу! Як жаль:( Десь далеко почався грім. Дійсно, весь цей час хмари збиралися і набували темного кольору. Але тепер ми зрозуміли, що потрібно спускатися вниз! Хоча по плану могли тут бути ще принаймні годину...

I was sad, because I just began to feel this mountain. So to be honest, I was a little slow. But nature was on our side that day! Despite the thunder, the rain held back. Already on the last section we realized how black the clouds are around!!! Finally, even I started to go fast:) Heavy rain only came when we were in the car! This is truly a miracle!

We got home without incident. The next day I felt as if everything was renewed in my head and I seemed to look at the world from the other side. So, the campaign was successful...
Do I ever want to go there again? Now I can say "yes". I want to learn not to be afraid of this place. And not to run away from the rain:)

Я найбільше сумувала, бо тільки ввійшла в смак і почала відчувати цю гору. Природа була в той день на нашій стороні! Незважаючи на грім, дощ стримувався. Вже на останній ділянці ми зрозуміли, наскільки чорні хмари навколо!!! Нарешті навіть я почала йти швидко:) Сильний дощ пішов лише тоді, коли ми опинилися в машині! Це дійсно чудо! Додому ми доїхали без пригод. На наступний день я відчувала ніби в голові все оновилось і я ніби дивлюсь на світ з іншої сторони. Отож, похід вдався... Чи хочу я ще колись туди? Тепер можу сказати, що так. Хочу, щоб навчитися не боятися цього місця. І щоб не втікати від дощу:)

Thanks for your visit! See you)