Сьогодні спілкувався зі своїми друзями - Харків'янами. Ніч була не спокійною. Ця російська гидота з півночі постійно намагається нашкодити Українцям.
Source
Уявіть собі цю картину (українцям не треба уявляти бо кожен знає що це таке) — ніч, люди просто намагаються виспатися, хтось дивиться серіал під ковдрою, хтось вже бачить десятий сон. І тут — бах! Ще бах, і ще… Харків знову під ударами, 30 травня 2025-го, російські “Шахеди” знову влаштували нічний жах. Вісім влучань у Слобідському районі — і що там? Військові об’єкти? Та ні, тролейбусне депо і звичайні багатоповерхівки. Серйозно, росіяни воюють з тролейбусами… Тими самими, якими пенсіонери їдуть на базар, а робочі — на зміну. Один тролейбус — все, згорів до каркасу. Ще 18 — розбиті. Деякі навіть не встигли “попрацювати” після минулих ремонтів, а їх уже знову ремонтувати.
Це не просто “атака на місто”, це війна проти нормального життя, проти того, щоб люди могли просто вийти з хати й не боятися лишитися без даху над головою. За цю ніч постраждало більше 30 житлових будинків — уявіть собі, скільки сімей прокинулося від вибухів. Депо горіло так, що полум’я перекинулося на сусідні будівлі й залишило по собі суцільний бардак. Десять людей постраждали, серед них діти. Дітей, Карле! Знову діти! Піськов робить заяви, що тільки по воєнним об'єктам" вони бьють. То ж домівки людей та тролейбусне депо в них було цілью - це військові цілі. Ну ви все зрозуміли. Цинізм в нашому сьогодення досяг апогея.
Можна брехати і робити все що захочеш, більш того все це підхоплюють СМІ і від цього так огидно. Брехня керує світом...
Цей болотний плешезавр вже стільки вбив дійтей в Україні, що росіянам від тої крові не відмитися віками. Двом підліткам по 16 років дісталося, комусь допомогу надавали буквально на попелищі.
Мер Терехов вже не стримує емоцій: “Це типовий російський удар по цивільних. Б’ють по людям, по нашому способу життя”. І, чесно, він абсолютно правий. Ну як ще пояснити, чому ціллять у тролейбуси, склади, фермерські господарства? Тієї ж ночі в Чугуївському районі й Василів Хуторі дрони й ракети добилися до приватних будинків, техніки, врожаю. Це не війна армій — це війна проти звичайних людей, які просто хочуть жити, працювати, не ховати дітей по підвалах.
Але найжорсткіше — це те, як тримається Харків. Ну, реально, люди не здаються. В соцмережах уже збирають гроші для тих, хто постраждав, волонтери не сплять, рятувальники гасили депо, поки воно не згоріло вщент. “Харків стоїть!” — читаєш у коментарях, і розумієш, що це не просто слова для новин. Проїзд в місті й далі безкоштовний, щоб трохи полегшити життя, поки люди відходять від шоку. Хтось втратив все, але допомога вже їде.
І це, між іншим, лише одна ніч. Reuters пише — росіяни накидали по Україні 90 дронів і дві балістичні ракети, більшість (сьогодні) — саме було на Харків. Дев’яносто дронів. Це не “помилка”, це тупо терор. Кожного разу, коли знову чуєш про удар — хочеться спитати: ну чому? Чому тролейбусне депо? Чому школа? Чому дім, де ростуть діти?
Ця війна — не про перемогу на полі бою. Це намагання зламати наших людей, вкрасти право просто нормально жити. Але Харків не здається - він один з тиз форпостів, які тримают удар як і вся Україна. Депо відбудують, тролейбуси полагодять, постраждалим допоможуть. І ми не забудемо, хто це зробив. Світ мусить знати: росія воює не з армією, а з людьми, з мріями, з майбутнім.
Але, є ще одне... Це те що ми не зможемо ніколи повернути, навіть, якщо виживемо в цьому жаху. І знате, що це ? Це ЧАС! Я відчув це після 11 років війни... Так, час нашого життя, саме той час нашого життя, коли могли б щось створювати та радіти від тих результатів. Відчуваєш, як тебе покидають люди, яких ти поважав та цінував і навіть, яких любив... Ну, як це можна повернути...?! Війна збирає свої жнива...
Я відчув, що мрії мають також свій строк "годності"... І це дуже тривожне відчуття, коли ти також змінюєшся з війною...
Ми постійно в цій боротьбі (вже 11 років)... Бо, по іншому не може бути, коли ми боремось - ми існуємо. Існує наш Український світ... Такова реальність нашого сьогодення.