Джесіка завжди казала, що народилася не в той час. І хоча її кімната не виглядала, ніби перенесена з 60-х років: дерев’яні меблі з витонченими ніжками, лампа з текстильним абажуром і полиця, заповнена вініловими платівками, а була цілком сучасною, у центрі кімнати стояв її головний скарб — вініловий програвач.
Коли Джесіка поверталася додому після метушливого дня, вона знімала пальто, підходила до своєї колекції платівок і обирала ту, що відповідала її настрою. Рука тяглася до Бітлз, Елли Фітцджеральд або, іноді, до невідомих джазових альбомів, які вона знаходила на вінтажних розпродажах.
Звук голки, що торкалася платівки, завжди викликав у неї особливе трепетне відчуття. Потім кімната наповнювалася теплими звуками, які жоден цифровий формат не міг повторити. Ця музика ніби обіймала її, забирала у світ, де життя здавалося простішим, а мистецтво щирішим.
Її друзі дивувалися: "Навіщо тобі ці пластинки, коли є Spotify?" Але Джесіка лише усміхалася у відповідь. Для неї програвач був не просто джерелом музики. Це був спосіб сповільнити час, насолодитися моментом і відчути зв’язок із минулим, яке вона так любила.
Вечорами вона пила чай із керамічної чашки, яку знайшла на блошиному ринку, і слухала скрипи та потріскування платівок. Це був її маленький ретро-світ, де можна було знайти затишок і натхнення.