Привіт! Знову я тут, з черговою історією, яка не дає спокою. Знаєте, іноді переглядаю старі фото чи згадую тих, хто творив українську культуру в часи, коли за це могли розстріляти, і серце стискається. Сьогодні хочу розповісти про Леся Курбаса – чоловіка, який був справжнім вулканом у світі театру. 1887 рік, народився в Самборі, а в 1937-му його знищили в Сандормосі. Але між цими датами – ціле життя, повне вогню, талантів і трагедій.
Уявіть: хлопець з Галичини, який у 20 років закохується в акторку Катерину Рубчакову так сильно, що вирішує – все, кінець. Стріляє в себе, куля чиркає біля серця, але виживає. Ця рана потім роками нагадувала йому про те кохання – як татуювання на душі. А він? Не зламався. Знав вісім мов! Німецьку, французьку, польську, російську – і ще купу. Міг читати Шекспіра в оригіналі, ставити п'єси, які ніхто в Україні тоді не наважувався.
Курбас не просто грав – він створював. Заснував шість театрів! Був Молодий театр у Києві, Берегіння театр, а потім той знаменитий Березіль у Харкові. Там він винайшов свій стиль – режисерський театр, де актори не просто декламують, а живуть на сцені. Експерименти з формою, світлом, рухом – це ж революція була! У 1920-х його визнали в Європі: отримав паризьку театральну відзнаку, їздив на фестивалі, де французи та німці аплодували стоячи. А в нас? В нас це назвали "буржуазним формалізмом".
Друзі, я сам не раз дивився його постановки в архівах – і досі мурашки. Він робив театр сучасним, живим, українським. Ставив Лесі Українку, Франка, але й Гамлета переосмислював так, що світ перевертався. Аж страшно уявити, скільки б він ще створив, якби не...
1937-й. Великий Терор. Курбаса арештували, звинуватили в "націоналізмі" та "шпигунстві". Каторжні роботи, допити, а потім – постріл у потойбіччі Сандормосу (тепер це під Харковом). Йому було 50. Його трупу розігнали, акторів пересажали або змусили зректися вчителя. Але знаєте що? Його ідеї живуть. Сучасний український театр – це частково Курбас. Від "Дикого театру" до "ПостScriptum" – усі вони його учні.
Я от думаю: якби не Сталін, може, Курбас зараз би був нашим Станіславським чи Брехтом? А так – геній, якого ми згадуємо шепотом. Друзі, давайте не забувати таких. Подивіться його "Макбета" чи "Народнього Малахія" – і відчуйте той вогонь. Пишіть в коментах, чи чули про нього, чи бачили вистави. І діліться – хай більше людей дізнається. Бо історія не в підручниках, а в наших розмовах. До зустрічі!