Live "In time"! Music and poetry against the backdrop of war and spring (Живи "вЧАСно"! Музика і поезія на тлі війни та весни)

My heart fills with warmth as I look at these photos.
Every time the next evening of our company is to take place, a "forest" and public person is fighting in me... I want to do nothing, hide in a corner and hang out on the Internet. But I'm going there because I have to go, because this time I'm helping my friend to organize a musical-poetic evening with such an eloquent title "In time". Appetite comes with food. And I am fascinated by the whirlpool of guitar chords, old and new melodies and poems and I am filled with joy, euphoria and faith that we will win. Because in these people, in their works lives the Ukrainian soul, which could not be destroyed by enemies for centuries.

Моє серце наповнюється теплом, коли я переглядаю ці світлини.
Щоразу, коли має відбутися черговий вечір нашої компанії, в мені бореться лісова і суспільна людина... Хочеться нічого не робити, сховатися в куточок і втикати собі тихо в інтернет. Але я йду туди, бо я маю йти, бо на цей раз я допомагаю моєму другові організувати музично-поетичний вечір з такою промовистою назвою "Вчасно". І потім мене захоплює вир гітарних акордів, старих і нових мелодій та віршів і я наповнююсь радістю та ейфорією. І вірою, що ми переможемо, бо у цих людях, у їхніх творах живе українська душа, яку не змогли знищити вороги впродовж століть.

This time there were many strangers, both among the listeners and among the speakers. I am always very happy with this. There were new poets and experienced bards under one roof of the original abandoned cafe, which is now rented by my friend for volunteer purposes.
At first, the interior of this hall seemed funny and fabulous. But the main thing is not the form, but the content. I catch the details. Violet-yellow bouquet, violet color of some girls' clothes, blue color of the walls... These are colors of our native spring.

Цього разу було багато незнайомих облич, як серед слухачів, так і серед виступаючих. Дуже радію завжди з такого. Зовсім новенькі поети і досвідчені барди під одним дахом оригінального закинутого кафе, яке зараз орендує мій друг з волонтерською метою. Спочатку інтер'єр цього залу здався кумедним і казковим, ніби з якої радянської казки:) Та головне не форма, і зміст, наповнення. Я виловлюю деталі. Фіолетово-жовтий букет, фіолетові барви одягу деяких дівчат, блакитний колір стін... Барви неба та рідної весни.

It is gratifying that people from all over Ukraine are here today. The themes are mainly war, freedom, love and spring.
Poetess from Kyiv Anya reads almost rap, guys from Kharkiv look like the reincarnation of "Nirvana", my friend @lv-teacher consoles with philosophical poems, and I remember the most Mrs. Olya Donechchanka (this is her pseudonym). She is from Donetsk.
She moved here in 2014 and started writing songs two years ago, after her husband's death. She says that the poems came from nowhere, immediately with melodies.

She is impressed by the perfect Ukrainian language and very high-quality texts. "How is it so?", I asked her. Almost all her life Olya spoke Russian, although she remembers that as a child she went to her grandmother in a village and there she heard and spoke Ukrainian. So, the voice of blood, understanding of the situation in Ukrainethe and language environment in Lviv helped her. All these factors have come together successfully and we have a capable Ukrainian-speaking poetess. And Ms. Olya modestly admitted that in the winter she published a historical novel about the events of recent years. But then the war started and she doesn't know what to do with the circulation. I would like to help this good woman somehow.

Тішить, що тут сьогодні люди з усієї України. Тематика це переважно війна, свобода, любов і весна.
Поетка з Києва Аня читає майже реп, хлопці з Харкова схожі на реінкарнацію "Нірвани", моя подруга Лю з Харкова розраджує філософськими віршами, а найбільш запам'яталася мені пані Оля Донеччанка (це їх псевдо), неважко здогадатися, що вона з Донецька.
Вона переїхала ще тоді, у 2014. Почала писати пісні два роки тому, після смерті чоловіка. Каже, що вірші прийшли невідомо звідки, одразу з мелодіями. На гітарі грала ще у студентські роки, а потім багато років працювала вчителькою... фізики.
У перерві ми трохи спілкувалися. Вражає її досконала українська мова і дуже якісні тексти. "Як так?" Майже все своє життя Оля розмовляла російською, хоча пригадує, що в дитинстві їздила до бабусі в село на Луганщині і там чула та розмовляла українською. Отож, голос крові, розуміння ситуації в Україні, мовне оточення (у Львові) і висока свідомість; всі ці фактори благополучно зійшлися і ось ми маємо здібну україномовну поетесу. А ще пані Оля скромно зізналася, що взимку видала історичний роман про події останніх років, але згодом почалася війна і вона просто не знає, що робити далі з накладом... Я б хотіла якось допомогти цій хорошій людині.

The topic of the Ukrainian language is often raised here, in our community. Honestly, these creative events support me. I see how many talented people are around, no matter what their nationality or origin. Our concerts feature works in Ukrainian, English and a little Russian, but absolutely all the people who come here support the development of our native language and culture. There are many bilinguals in my world, but I see a positive in that. The boy, who spoke Russian all his life, who fled first from the LNR and then from shelled Kharkiv and is now studying in Poland, began to speak Ukrainian.
It used to be hard to imagine.
I try to focus on the positive. On these small victories.

У нас тут в спільноті часто піднімається тема української мови і як її поширити серед російськомовних громадян. Чесно, я за оці творчі зустрічі тримаюсь, як за соломинку. Бачу, наскільки багато навколо талановитих людей, неважливо якої вони національності чи походження. Так, я знаю, якщо піду гуляти в центр мого міста, то чутиму дуже багато російської і це буде мене дратувати та засмучувати.
Але з іншого боку, я маю моє оточення. На наших концертах звучать твори українською, англійською і трішки російською, але абсолютно всі люди , які там бувають, підтримують розвиток рідної мови і культури. У моєму світі є багато білінґвів, але в цьому я вбачаю позитив. Хлопчина, який все життя розмовляв російською, який втік спочатку з ЛНР, а потім з воєнного Харкова і зараз вчиться у Польщі, почав розмовляти українською. Для мене це чудо, бо ще два місяці тому, коли він проїздом був у Львові, то розмовляв на 99% московською, бо соромився. Не знаю, що на нього вплинуло. Не думаю, що я є джерелом мотивації:) Хоча я просила його, людину яка за кілька місяців вивчила польську, хоча б іноді вживати українську. Найцікавіше те, що українською він розмовляє цілком пристойно і навіть якщо забуває певне слово, то, подумавши, одразу його згадує.
Я стараюсь зосереджуватися на позитиві. На цих маленьких перемогах.

Вірю, що прогрес є. І що буде далі, залежить від нас, простих українців, які можуть помало змінювати світ навколо. Ця війна дає нам шанс на українську Україну. Скільки було тих шансів в історії... Боягузтво, страх, толерантність, невпевненість, зради. Завжди щось нам заважало укріпити державу, стати вільними серед вільних. Вочевидь, я ще продовжу цю тему, бо думок більше, аніж вміщає один допис!
На завершення хочу поділитися веселою бойовою піснею про славнозвісне село Чорнобаївка, де наша армія дуже багато разів перемагала рашистів. На момент написання пісні це була 10 перемога...
Всім дякую!
Слава Україні!
Смерть ворогам!

I believe that there is progress. And what will happen next depends on us, Ukrainians, who can gradually change the world around us. Obviously, I will continue this topic, because there are more thoughts than one post can contain!
In conclusion, I want to share a fun battle song about the famous village of Chornobaivka, where our army defeated the rashists many times. At the time of writing, it was the 10th victory.

Glory to Ukraine!🇺🇦🇺🇦🇺🇦