Далеко в позамісті заховалося маленьке село, таке вже воно маленьке, що від однієї хати до іншої пряма дорога видніється. І усі хатки на цій дорозі знаходяться, а люди один одного знають вже багато багато років. Та й не тільки знають, а й майже як родина одна - городи садити один одному ходять, молоко надоєне один одному носять, а вже як господині молодички пироги печуть і пів села тими пахощами пахне - то так і пригощати один одного ходять)))
І все було б прекрасно, якби усе це зазнімкувати наче у вічному моменті. Та життя пливе нестримним плином, і село почало пустіти, люди старіти, молодь виїжджати, і вже не чути тих пахощів на свята, хіба де не де, і вже нема кого про допомогу просити, хоч як би важко не було в господарстві, та й дорога заросла так, що не видно крайньої хати від кінця до кінця.
Все змінюється, та відношення до роботи в землі - ні. Кожен хто має силу, іде в свої земельні володіння, і трішки працює, садить, творить - адже з цього творіння виростає смачний свіжий,корисний урожай.
