Вперше про явище культурної консервації, або "застигання" мені сказав професор з кафедри кераміки, коли я досліджувала українські артефакти для семестрової роботи. Він попередив, що треба включати критичне мислення і не потрапити в категорію "завмираючих" виїхавших. Тоді я не те, щоб не зрозуміла його, але трохи напряглася -- адже під час війни включати критику культури власного народу це щось зовсім неадекватне.
Але пройшло кілька років, я над цим думала і почала іноді зустрічати таке явище в різних не дотичних до кераміки сферах. Наприклад, у нас був концерт у Відні (Різдвяний), де зібралися різні виїхавші з різних періодів (і до повномасштабного вторгнення, і після). Деякі вже встигли сформувати гурти фольклору тут (у Чехії, наприклад, гурт "Купава" з Брно) та нормально асимілювати українську радянську традицію фольклорного співу (точніше перформансу) з чесько-моравською традицією. Не берусь досліджувати, чи та чесько-моравська теж совкова, але звучить той мікс цікаво: щось таке ніби "шістдесяті у Чехословаччині".
Також ми співпрацювали і з Віденськими гуртами та виконавцями, і там щось подібне: люди живуть образом традиційного виконавства 40-річної давнини. І суть навіть (точніше не тільки) в постановці вокалу, але в самому образі події: велика сцена, ведучий в костюмі, гурт однаково вдягнених "красунь", нафарбовані до нереалістичності обличчя, і головне - жести і рухи на сцені в дусі "баба Параска". Це ж саме той образ, що совєти застосовували для приниження української культури і спотворення її образу в очах самих же українців (я вже мовчу про інші країни, які за цим цирком спостерігають здалеку)
І от парадокс - саме такі "прострочені" колективи зараз виявились в авангарді культурної дипломатії закордоном (за умови відсутності інших варіантів, але інші варіанти якраз лишилися в Україні здебільшого). Культурна дипломатія заднім числом, так би мовити. З Україною, яка вже давно не та)
Хто є основною аудиторією подібних заходів і чи цікаво самим українцям за межами рідної країни їх відвідувати?
Це питання. Віденський захід, наприклад, відбувався в два етапи: виступ у посольстві та великий різдвяний концерт у церкві. У посольстві були, звісно, дипломати. А от хто був у церкві? Я чула і німецьку мову, і українську.. Я не організатор концертів а просто співачка, тому не можу сказати багато про аудиторію. Єдине що - більшості підходить такий формат!