Взагалі-то крутити миски та інші гончарні вироби -- це одна із моїх професій, тобто я роблю це по роботі. Але іноді після довгих пауз беруся за новий шмат глини, і виявляю, що ця справа вселяє в мене неймовірний комфорт.
Вже на етапі вимішування глини з'являється приємний настрій-радісне передчуття. Ось-ось і я буду створювати щось, чого не було. На етапі центрування глини з'являється приємна сфокусованість. Матеріал вимагає активної взаємодії, інакше він розлізеться і роз'їдеться у всі сторони.
Тут іноді можна потрапити в пастку м'якої глини -- здавалось би, легше крутити масу, яка не тверда. Але насправді так само легше перетворити її на болото в процесі центрування. Тож доводиться включатися і шукати баланс. Не передати зайвої води, але і не знищити виріб сухими руками.
В цій всій діяльності є один цінний нюанс -- весь час роботи я відчуваю, що знаю, що роблю і все вийде круто)) Може це навіть найбільш терапевтична річ -- просто робиш, просто маєш.
