Мама, любов і тривога

Пройшло багато часу з маминої операції.
Життя налагодилось і півроку все було добре -- вони з батьком переїхали в село, роблять ремонт і вирощують квіти. Котам подобається простір, пес одужав від гіпертонії після переїзду. Але поступово настає тривожний час і ми хвилюємось, аби рак не повернувся.

Мама стає гірше і гірше їсти, її вага падає навіть нижче, ніж на початку, коли їй поставили діагноз. Звісно, жити без шлунка -- це не те, що зі шлунком, але і зовсім зникати якось не хочеться. Я дуже близько переживаю ці події, хоча давно налагодила собі все чудово у Празі. Добрий дім до літа, дипломна праця в універі, багато замовлень по роботі, стипендія і друзі -- нові та старі.

Хочеться, щоб це тривало вічно -- такий баланс. Але він крихкий і життя безжальне. Знову треба готуватись до випробувань, а я хочу закрити очі і спати два місяці. просто щоб не було проблем, не було тривог і не існувало раку.