Привіт, друзі! ❄️ Зима, яка кілька днів радувала нас щедрим снігом, поступово здає свої позиції. Сонечко сьогодні світить майже по-весняному — так яскраво, що здається, наче повітря от-от наповниться запахом свіжої трави. Сніг, тепер мокрий і важкий, швидко тане, але залишає по собі сліди. І, знаєте, ці сліди — справжній зимовий щоденник, де кожен відбиток розповідає маленьку історію.
От, наприклад, котячі сліди біля нашої тераси. Найімовірніше, вони належать нашій Міці, яка щоночі проситься надвір у своїх важливих справах. Але, можливо, це і якийсь місцевий «гостьовий» котик — іноді вони забігають до нас у двір, залишаючи після себе невидимі, але приємні спогади.
Ось кілька таких відбитків я помітила на пеньках, які ми торік поставили біля тераси. Вони стали чудовим місцем для посиденьок теплими вечорами, а зараз, у засніжену пору, — місцем для мініатюрних котячих шедеврів. Один пеньок сьогодні особливо привернув мою увагу: він чітко нагадує форму серця! ❤️ Це такий милий, несподіваний подарунок від природи, який дарує тепло навіть у холодний зимовий день.
Коли бачиш такі моменти, мимоволі усміхаєшся. Адже навіть у буденності, навіть у танучому снігу є щось чарівне. Це маленьке нагадування про те, що краса ховається в деталях, і все, що потрібно, — це трохи зупинитися й придивитися.
Як вам таке зимове диво? Можливо, і у вас поруч із домом є сліди, які розповідають свої історії? 🐾✨
На снігу це ще нічого, у мене всі садові доріжки ось у таких лапках в цементі 😂
Так, в цементі це ... надовго 😄