Ох і ставок же ж у нас біля дому! Мало того, що правила риболовлі у ньому якісь надзвичайні, а риба ніколи не клює, та ще й черепах розвелося сила-силенна. Котам вже другий день поспіль не можемо зловити пару маленьких рибок. Бо на поплавок під берегом клюють тільки вони, оці дивовижні створіння у панцирях, предки динозаврів!
Зверніть увагу - черепаха під час підйому її з води на землю ховає всі свої голову-лапи-хвіст. А в неї у роті, до речі, - гачок, на який вона впіймалася. І його треба витягнути, щоб ту черепашку відпустити назад, додому. А як ти його витягнеш, коли вона голову втягує в панцир? - Ніяк! От і мучиться щоразу мій чоловік, щоб таки відпустити маленьку в її рідну стихію...
І от чого їх так багато стало в нашому ставку? Чому в іншій водоймі у нас не клюнула жодна панцирниця, а тут - по три штуки за годину? Хоч бери вчися варити черепаховий суп. Жартую, звісно. Але коти не в захваті від наших останніх рибалок: навіть встидно у двір зайти, їм на очі показатися. Бо ж біжать обоє одразу із воланнями "дай рибку", а що ми даио? Черепаху? 🤣 Та не дамо, - відпускаємо ми їх...
От такі дивні справи відбуваються з нами на риболовлі. Не вміємо ми, мабуть, рибалити на штучних водоймах. Але ж до води тягне... Хочеться навіть просто посидіти послухати птахів, побачити як сідає сонце, погодувати комарів та мошок... Тому й ходимо щоразу у вихідні на той нещасний ставок. От би ще черепахи не клювали, бо шкода їх мордочок: гачки ж все одно їх ранять. Мабуть, просто треба не закидати вудочок під берег. Так перед котами потім оправдовуватись, чому їм рибку не принесли. 😁 Тому - чекаємо, що черепахи перестануть тинятися попід берегом і ми знову зможемо нагодувати своїх котів рибкою.🐱
