Довелося мені вчора виїхати залізницею аж до самої столиці Чехії, - Праги. Дорога видалась досить цікавою, як для мене. Звичка подорожувати виключно на власному авто чи маршрутками дивним чином притупила всі колишні навички користування поїздами.😁 А тут ще й таможня на шляху, і трансферна пересадка на інший потяг у Перемишлі. Хвилювань було багато, але все вже позаду, і я - в прекрасній столиці Чехії, Празі.
Але про все - по порядку.
Спочатку мене підвезли у Тернопіль, де зупинявся інтерсіті+ Київ - Перемишль. Чудовий сучасний "Хюндай" трішечки запізнився, через що були скорочені всі терміни зупинок. Та я спокійно встигла до свого вагону, де на мене чекало місце біля вікна. От і добре, подумала я. Хоч роздивлюся, як люди живуть на прикордонні.🙂 Та й брата з мамою побачу у Львові, адже вони зустрічатимуть поїзд, щоб передати гостинці внукам.
Через запізнення потяга зустріч була короткою, але букет польових квітів передати матусі я встигла. І обійняти її міцно-міцно. І поцілувати. 😘
Далі були всілякі таможенні прикордонні перевірки. По вагону дуже діловито пройшлися службові собачки, винюхуючи заборонені речі серед багажу і пасажирів. Обожнюю робочих собак і захоплююся їх вчителями, що роблять величезну справу для всіх, навчаючи песиків таким важливим речам.
Чим ближче ми під'їжджали до Перемишля, тим більш доглянутими і красивими мені здавалися подвір'я, будинки, селища і містечка. Плавно Україна перейшла у Польщу. І перше, на що звернула увагу, - це відсутність городів біля хат. Ну таких як у нас, - із картоплею на десяти-двадцяти сотках, гарбузами для свиней і грядками всіляких овочів для сім'ї. І це зрозуміло: тут вирощуванням овочів займаються фермери. А всі інші люди роблять своє подвір'я просто красивим і зручним для відпочинку. Кожен займається своєю справою. Так як і має бути.
Хвилюватися прийшлося, коли ми приїхали в Перемишль. Я ж вперше їду трансфером, і не знала, що допоки наші пасажири не пройдуть таможенний контроль, то поїзд на Прагу не поїде. Адже трансфер передбачає пересадку пасажирів із одного потяга на інший. В результаті, дві години між поїздами пішли на стояння у черзі та побоювання не встигнути на празький потяг. Перевірка була швидкою, тим більше що я майже нічого з собою не везла. Празький поїзд таки дочекався всіх своїх пасажирів, і відправився із запізненням на півгодини.
Другий раз мені прийшлося хвилюватися, коли у вагоні не виявилося звичної провідниці. Вона ж нібито має перевіряти, хто у її вагон сідає. А тут - нікого! Так і поїзд поїхав. А я собі думаю: раптом щось переплутала і не в той потяг сіла?🤣
Та згодом все стало на свої місця. Провідниця навіть вечерю і водичку принесла. А потім всі вляглися спати.
А на ранок за вікном були прекрасні передгір'я. І багато недовгих, але дуже темних тунелів. І знову вразила доглянутість кожного клаптика землі. Краса, та й годі!
Провідниця напоїла мене гарною кавою і нагодувала мафіном. І зовсім скоро потяг приїхав у Прагу, де мене зустріла донька.
Поки що мало побачила, але враження сильні. Сам вокзал - прекрасної старовинної архітектури. Його переходи виглядають не гірше нашого Маріїнінського палацу. Тут є багато пам'ятників людям Другої світової. І ще мені сподобався цікавий арт-об'єкт, що символізує прощання людей на вокзалах.
І от я вже біля дому, де живе донька. Цікавий та затишний мікрорайон столиці навіть не нагадує великого міста. Тут дуже багато зелені, тишу порушують співи пташок та дуже рідко проїде десь автівка. Величезні старі дерева, море квітів, черешні і навіть суниці - такий двір у цього будинку.
Перепочити, підкріпитися, і - на екскурсію Прагою, яку мені приготувала доня!
Ласкаво просимо до нас у Чеську Республіку
Дякую!