Щоразу, коли проходжу повз наш ставок, розглядаю сяючі куполи церков. А в релігійні свята і просто в неділю слухаю прекрасні їх дзвони. І це все виглядає чарівно. Незважаючи на мою далекість від цієї теми, не побачити красу архітектури чи не зацінити божественні звуки дзвонів неможливо. Тим більше, вся ця чутлива атмосфера наче пливе по водяній гладі старого як світ ставка, де я малою дівчинкою із братом ловила кобликів на вудку із гілки ліщини.
З одного берега гарно видно дві церкви. Вони розміщені у селах, що знаходяться одне біля одного. Тут у кожному селі збереглися церкви, не дивлячись ні на що.
А із другого боку видніється польський костел. До 1939 року у нас була територія Польщі, тому у містечку більшість населення були католиками. Тому і стояв завжди тут костел. Поки не прийшли більшовики і не зробили там спочатку свиноферму, а пізніше - склад склотари. А перед самим розпадом союзу цю прекрасну споруду просто знищили, спеціально організувавши підрив, із відселенням людей із ближніх будинків.
І тільки через декілька років костел відбудували заново. Лише куполи не змогли зробити такі ж, як були за Польщі: гострі та шпилясті. Зате костел є діючим і служить добрим людям за призначенням.
Вода у ставку так і манить: присядь, перепочинь, поглянь на воду і побачиш вічність та безмежність. Що я часто і роблю, щоб відновити сили та набратися енергії для нових важливих справ. Особливо - коли ще й вудку з собою візьму.😊
